Коли квитанція про перерахування судового збору не є доказом його сплати

Перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв, скарг, клопотань суд перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету. Якими доказами слід підтверджувати факт сплати збору та в яких випадках навіть перерахований платіж може не бути взятий до уваги?

У ч.1 ст.1 закону «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI наведено визначення судового збору. Це платіж, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом.

Наприклад, за подання апеляційної скарги на ухвалу в п.5 ч.3 ст.4 закону встановлено ставку судового збору в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга). Збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спецфонду держбюджету (чч.1, 2 ст.9 закону).

Постановою правління Національного банку від 21.01.2004 №22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Нею, зокрема, встановлені загальні правила, види та

стандарти розрахунків клієнтів банків, а також вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Відповідно до інструкції платіжне доручення оформлюється згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів. Так, одним із реквізитів є «призначення платежу». Платник заповнює його таким чином, аби надати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства. Він же відповідає за дані, зазначені в цьому реквізиті.

У платіжному дорученні, яке є документом про сплату судового збору, у розділі «Призначення платежу» мають бути вказані відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується збором.

Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги) або апеляційної скарги є номер справи, у межах якої подається апеляційна скарга, та дата ухвали суду, що оскаржується. Згідно з ч.5 ст.296 Кодексу адміністративного судочинства до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Проте є випадки, коли сторони використовують квитанції про сплату судового збору, але це було зроблено задовго до винесення рішення (навіть за кілька місяців). Або у квитанції не видно реквізитів, що перешкоджає перевірці зарахування грошей. Також досить часто судовий збір помилково сплачують на інші рахунки.

Однак судовий збір, сплачений раніше дати винесення оскаржуваного рішення, не може вважатися належним доказом його сплати за

подання апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст.74 КАС обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду доказів, які не стосуються предмета доказування. Останнім є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню під час ухвалення судового рішення (ст.76 КАС).

Отже, квитанція про сплату судового збору за подання апеляційної скарги має містити інформацію про номер справи, у межах якої вона подається, та дату прийняття акта, що оскаржується. В іншому випадку квитанція не є належним доказом сплати збору в установленому порядку та розмірі.

Такі правові позиції викладені в ухвалах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №922/496/17 та від 16.01.2019 №905/1057/18.