Медіація: завтрашня альтернатива чи нездійсненна мрія?

Сьогодні велика кількість конфліктів між особами приводить їх до залу судових засідань. Але є й перевірена практикою багатьох країн альтернатива — медіація. Вона допомагає сторонам досягти врегулювання конфлікту шляхом переговорів.

Науковий погляд

Недоліками судового врегулювання спору є:

• зазвичай тривалий процес унаслідок великої завантаженості судів;

• значні витрати на процес;

• результат, який не завжди влаштовує сторони спору;

• розрив і погіршення відносин між сторонами після суду, неможливість подальшої співпраці чи співжиття осіб тощо.

Тому виникає потреба в іншому способі врегулювання конфлікту — досудовому. Його метою буде досягнення згоди протилежних сторін, прийняття взаємовигідного рішення, яке відповідатиме інтересам осіб, а також уникнення судової тяганини.

Термін «медіація» походить від грецького слова «medos» (нейтральний, незалежний від сторони), а також від таких латинських термінів, як «mediatio» (посередництво) та «mediare» (бути посередником у спорі).

Загальновідомою ознакою будь-якої сфери науки та права є плюралізм думок, медіація не виняток. Існує велика кількість концепцій щодо визначення поняття «медіація». Зокрема, к.ю.н. Тетяна Савельєва зазначає, що медіація є способом урегулювання конфлікту між сторонами на основі переговорів за участю нейтрального посередника з метою складання обов’язкової для сторін угоди. При цьому основне завдання медіатора — привести сторони конфлікту до взаємоприйнятного для них результату. Рішення «посередника» не є обов’язковими для сторін. Медіація розглядається як інструмент усунення кримінально-правового конфлікту.

Зарубіжні науковці, котрі досліджують альтернативне розв’язання спорів, визначають медіацію як процес, в якому сторони з допомогою незалежної третьої сторони систематично докладають зусиль для знаходження спільних поглядів, досліджують можливості альтернативного вирішення спору та здійснюють пошук компромісів для укладення угоди про вирішення спору. На думку Кімберлі К.Ковача, медіація є процесом, в якому нейтральна третя сторона (сторони) виступає основою для полегшення розв’язання спору між сторонами конфлікту.

Інші автори відзначають, що в процедурі посередництва незалежна третя особа допомагає сторонам у веденні переговорів з метою забезпечення вирішення спору й укладення відповідної угоди.

Медіація має характерні особливості. По-перше, вона є добровільним процесом, під час якого третя особа, що має бути безсторонньою, допомагає сторонам розв’язати спір. По-друге, посередництво здатне виступати в різних формах, які виокремлюють у межах окремих моделей. По-третє, особи, котрі беруть участь у медіації, можуть безпосередньо впливати на її хід і результат.

Перший млинець глевкий

Ефективність медіаційної процедури визнана Європейським Співтовариством, яке рекомендує її впровадження як основного методу альтернативного вирішення спорів на досудовому етапі та під час судового розгляду. Зокрема, за Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, наша країна зобов’язалася поступово адаптувати своє законодавство до західного. Відповідно, актуальним є й питання запровадження медіації в нашій державі.

У Верховній Раді було зареєстровано кілька проектів «Про медіацію». Нині на розгляді в парламенті 2 документи — №№3665 та 3665-1. Обидва мають низку недоліків, але перший уже прийнятий у першому читанні.

Він містить положення про порядок надання послуг медіації на професійній основі та має на меті розвантаження судової системи шляхом поширення практики мирного врегулювання спорів несудовими методами. Дається визначення понять «медіація» та «медіатор», прописуються основні принципи медіації, правові основи проведення такої процедури, вимоги для отримання статусу медіатора, особливості посередництва під час судового процесу та розгляду справи в третейському суді, механізми контролю за належним наданням послуг медіаторами та принципи державної політики в цій сфері.

Проте перший млинець виявився глевким: ВР не спромоглася прийняти проект у другому читанні, його було відхилено та знято з розгляду. Отже, питання досі не вирішене.

Примирення з потерпілим

Особливе місце медіація посідає в кримінальному процесі, вона є інструментом примирення потерпілих і правопорушників. У результаті до правопорушника застосовуються не примусові та каральні методи реагування на скоєння злочину, а додаткові чи альтернативні методи для відновлення стану осіб до скоєння злочину та усунення його наслідків.

У злочинах, що не становлять великої суспільної небезпеки (невеликої тяжкості або скоєні з необережності) важливішим є відновлення стану потерпілого до скоєння злочину, відшкодування.

Процедура медіації під час кримінального провадження має на меті зміну обвинуваченим ставлення до скоєння ним злочину, визнання негативних наслідків учинених ним дій та їх засудження.

Нові навички — більший попит

Серед громадськості існує думка, що медіатори стануть конкурентами адвокатів, тобто відбиратимуть роботу в останніх, як начебто адвокати — у нотаріусів у нотаріальному процесі. Проте ці судження хибні. Успішне поширення серед адвокатської спільноти процедури медіації уможливить опанування нових професійних навичок щодо врегулювання спорів у позасудовому порядку шляхом застосування процедури медіації. І це лише підвищить попит на послуги адвоката на ринку.

Так, при Національній асоціації адвокатів України створений комітет з питань медіації, що говорить про зацікавленість професійного товариства цією процедурою.

Існує проблема стереотипного мислення серед самих адвокатів у наданні послуг клієнтам. Правник має оберігати інтереси клієнта, знаходити вигідніші та альтернативні методи розв’язання проблем свого клієнта, знаходити компроміс і консенсус у відносинах з іншою стороною спору.

Під час медіації адвокат, як представник клієнта, повинен сприяти досягненню медіаційної угоди на умовах, які задовольнять інтереси обох сторін спору. Головним завданням юриста в цьому процесі є не доказування обґрунтованості позиції клієнта іншій стороні, не переконування в правоті клієнта (тут мається на увазі представництво клієнта в процедурі медіації), а узгодження його інтересів з іншою стороною, що необхідно для взаємовигідного вирішення спору.

При цьому адвокат не позбавлений можливості перевіряти можливі варіанти врегулювання спорів для з’ясування наявності юридичних перепон на шляху їх реалізації. Так, захисник управі вступати в переговори, дотримуючись вимог примирливого, а не змагального характеру медіації. У разі необхідності він може давати клієнту поради, роз’яснення з правових питань, що бажано робити відкрито під час медіаційної сесії.

Отже, опанування адвокатом процедури медіації значно підвищить його авторитет і роль інституту адвокатури в цілому. Адже в майбутньому процедура медіації може бути одним з основних способів розв’язання спорів у суспільстві.

Тож можна дійти висновку, що посередництво як альтернативний метод вирішення спору є ефективним способом урегулювання конфлікту, який повинен бути запроваджений в систему українського правосуддя. Проте, як скоро це відбудеться, залежить від нас.