Особливості вирішення сімейних спорів, які виникли в умовах воєнного стану: суддя ВП ВС висвітлила актуальну судову практику

Визнання матір’ю позову про позбавлення її батьківських прав чи про визначення місця проживання дитини з батьком не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

На це звернула увагу суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак під час онлайн-заходу «Сімейні спори, пов’язані із питаннями мобілізації та звільнення від неї».

Ольга Ступак акцентувала на значному зростанні кількості сімейних спорів після повномасштабного вторгнення рф та зауважила, що відповідні категорії справ зазнали змін у частині фактологічного наповнення.

Суддя навела постанову Касаційного цивільного суду у складі ВС від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22. Батько в позові вказував, що у зв’язку з повномасштабним вторгненням рф відповідачка з неповнолітнім сином, за спільною згодою, виїхала до Польщі, де має неофіційний підробіток – прибирання у приватних будинках – і залучає до цієї роботи неповнолітнього сина. У вересні 2022 року позивач і відповідачка розірвали шлюб, уклали нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання, утримання та виховання дитини батьком.

КЦС ВС вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав застосовувати до відповідачки такий крайній захід впливу, як позбавлення її батьківських прав. Позивач не довів умисного невиконання відповідачкою своїх батьківських обов’язків щодо неповнолітнього сина, з яким вона разом проживає в Польщі, де син продовжує здобувати середню освіту.

Крім того, КЦС ВС зазначив, що суди не можуть покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши обставин справи. Тобто повинне мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення.

«Процесуальний закон дозволяє суду не прийняти визнання позову, якщо це порушує права інших осіб», – зазначила Ольга Ступак.

Схожі висновки КЦС ВС зробив у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 214/5134/22. Батько вказував, що в середині червня 2022 року, через тиждень після народження дитини, мати залишила дочку на нього та виїхала в невідомому напрямку. В серпні 2022 року мати надала нотаріально засвідчену згоду на тимчасовий виїзд позивача з малолітньою дочкою до Польщі, де вони були взяті на облік. Орган опіки та піклування надав рішення про доцільність позбавлення батьківських прав матері, посилаючись на подану нею в грудні 2022 року заяву, в якій вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимоги про позбавлення батьківських прав. Зокрема, ВС урахував, що подана електронним шляхом до суду першої інстанції заява від імені відповідачки, у якій вона не заперечує проти позову, не скріплена електронним підписом; долучена до позовної заяви нотаріально засвідчена заява матері про згоду на тимчасовий виїзд позивача з дитиною за кордон не може свідчити про те, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків. Водночас колегія суддів КЦС ВС не прийняла надіслану позивачем нотаріально засвідчену заяву матері дитини про визнання позову з підстав, передбачених ч. 4 ст. 206 ЦПК України, оскільки визнання відповідачкою позову в цьому випадку порушує права та інтереси малолітньої дитини.

В іншій справі (постанова КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22) Верховний Суд зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також ВС наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов’язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Друга категорія справ, яку проаналізувала Ольга Ступак, – спори про визначення місця проживання дітей з батьком.

Розглянувши справу, в якій батько просив визначити місце проживання з ним дитини, якій виповнилося 15 років, КЦС ВС зазначив, що законом не передбачено можливості визначення місця проживання дитини, яка досягла 14 років, з одним із батьків. Також у цій справі ВС відхилив аргументи касаційної скарги про те, що позивач у будь-який момент може бути призваний на військову службу й дитина залишиться без батьківського піклування, оскільки позивач не вказував цього як підставу позову (постанова КЦС ВС від 2 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22).

Крім того, суддя звернула увагу на кілька постанов апеляційних судів, які не оскаржувалися в касаційному порядку та набрали законної сили.

Так, Одеський апеляційний суд розглянув справу, в якій батько, котрий перебував на військовій службі, звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання малолітньої дочки разом із ним та відібрання її в матері без позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції задовольнив позов. Військова частина, в якій служив позивач, оскаржила це рішення, й апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в частині встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, а також про відібрання малолітньої дитини в матері. Апеляційний суд зазначив, що відповідачка визнала позов, погодилася на відібрання дитини, проте чи відповідає таке відібрання інтересам дитини та як вона буде реагувати на своє відібрання від матері, суд не перевірив. Суд мав насамперед перевірити дотримання прав дитини, а не формально приймати визнання позову. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що перебування позивача в лавах ЗСУ виключає встановлення факту того, що він самостійно займається вихованням доньки без участі її матері (постанова Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 495/894/23).

В іншій справі (постанова Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 187/1272/23) у позові про визначання місця проживання дитини з ним батько, зокрема, вказував, що мати відмовилася від виховання та утримання дитини, разом із цим не заперечує про визнання місця проживання дитини разом із ним, оскільки планує поїхати за кордон. У зв’язку з тим, що позивач проходить військову службу в ЗСУ, дитина залишилася проживати з його сестрою.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Суди вказували, що оскільки на час розгляду справи батько не проживає разом із дитиною у зв’язку з проходженням військової служби, дитиною опікується інша особа. Водночас матеріали справи не містять даних очевидної протиправної поведінки матері щодо дитини, незважаючи на визнання позову, тому визначення місця проживання дитини разом із батьком не буде відповідати інтересам малолітньої дитини.

Крім того, Ольга Ступак звернула увагу на те, що сьогодні з’явилося багато справ окремого провадження про визнання факту самостійного виховання дитини батьком. В одній зі справ батько вказував, що встановлення такого факту йому необхідне для отримання відстрочки від мобілізації. КЦС ВС передав цю справу на розгляд Великої Палати ВС, яка ухвалою від 26 жовтня 2023 року у справі № 201/5972/22 прийняла справу до розгляду.

Передаючи справу до ВП ВС, колегія суддів КЦС ВС вказувала, що в цьому випадку може виникнути спір між заявником і ТЦК та СП щодо підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, який не пов’язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов’язків заявника. Цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, тому він не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Разом із тим справи щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України, вони мають свої особливості та не притаманні адміністративному судочинству. Тому ВП ВС найближчим часом має вирішити питання, зокрема, щодо юрисдикції відповідних спорів.

Презентація Ольги Ступак – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezentatsiia_Olha_Stupak_20_02_2024.pdf

Захід організовано Комітетом Асоціації правників України з цивільного, сімейного та спадкового права.